Земля под воду не ушла,
Ну разве что отдельной частью,
Забыл я главные слова,
Глаголы и деепричастья.
Событий непрерывных цепь
Мне как засвеченная пленка,
Её уже не разглядеть,
И не расслышать перепонкой.
Но иногда бывает так,
Что свет прочертит след в ненастьи
И выхватит у тьмы из лап
Какой-то эпизод из счастья:
Ромашки легкий лепесток,
Куст полусорванный малины,
Приятный свежий ветерок,
Иль тающий ландшафт марины.
И вспомню я, где раньше был,
Что видел и к чему стремился,
Кому и что я говорил,
Кого хотел, в кого влюбился.
Я вспомню их, как в полутьме,
Хотя бы яркие моменты,
И оживут они во мне,
Быть может, это сантименты.
Мне нужно как-то оправдать
Всю жизнь, что стала мне немилой,
Мне нужно хоть немного знать,
Что я когда-то был счастливый.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.